Каталог статей

ТЕМА: Оптична система ока. Акомодація ока.

ПРАКТИЧНА РОБОТА: «Визначення акомодаційної здатності ока».

МЕТА: поглибити знання про будову і функції органів зору на прикладі взаємозв’язку будови і функцій; сформулювати поняття про оптичну систему ока, акомодацію ока; розглянути основні порушення зору; розвивати розуміння причинно-наслідкових зв’язків певних порушень зору; виховувати самостійність та охайність.

ОБЛАДНАННЯ: комп’ютер, мультимедіа, екран, зошити для лабораторних робіт.

ТИП УРОКУ: комбінований.

СТРУКТУРА УРОКУ.

ХІД УРОКУ.

І. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності.

Запитання до учнів (слайд № 1):

1) Чому в сутінках ми не розрізняємо кольору предметів?

2) Немовля бачить навколишні предмети «догори ногами». Але згодом усе стає на свої місця. Чому?

3) Що ви пам'ятаєте про особливості скляних лінз?

4) Візьміть ручку так, щоб вона була між вами і вчителем, подивіться спочатку на ручку, а потім на вчителя. Чи можете ви одночасно чітко бачити і вчителя, і ручку?

Давайте пригадаємо:

-         З чого складається зорова сенсорна система? (слайд № 2)

-         Будова ока й допоміжного апарату ока. (слайд № 3)

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Ще стародавніх греків бентежило, що орган зору не схожий на органи смаку, нюху, слуху. Всі ці органи мають отвір, який веде до внутрішньої порожнини органа. Око його не має. Епікур вважав, що самі предмети відправляють у простір свої копії. Незважаючи на помилковість цієї думки, у ній є рація.

-         Назвіть частини ока, через які поступово проходить світло.

Повідомлення теми і мети уроку (слайд 4, 5)

-         Яким же чином око керує світлом усередині себе?

Поняття про оптичну систему ока. Побудова зображення в оці.

Оптична система ока:

   Світлочутливі рецептори ока (фоторецептори) — колбочки і палички, розташовуються в зовнішньому шарі сітківки. Фоторецептори контактують із біполярними нейронами, а ті, у свою чергу,— з гангліозними. Утворюється ланцюжок клітин, які під дією світла генерують і проводять нервовий імпульс. Відростки гангліозних нейронів утворюють зоровий нерв.

   Адекватним подразником для ока є світло — електромагнітні хвилі довжиною 400—750 нм. Більш короткі — ультрафіолетові й більш довгі — інфрачервоні промені оком людини не сприймаються.

   Апарат ока, що заломлює світлові промені,— рогівка і кришталик — фокусує зображення предметів на сітківці. Промінь світла проходить через шар гангліозних і біполярних клітин та досягає і бочок і паличок. У фоторецепторах розрізняють зовнішній сегмент, який містить світлочутливий зоровий пігмент (родопсин кличках і йодопсин у колбочках), і внутрішній сегмент, у якому розташовані мітохондрії. Зовнішні сегменти занурені в чорний МЕНТНИЙ шар, що вистилає внутрішню поверхню ока. Він зменшує  відображення світла всередині ока й бере участь в обміні речовин рецепторів.

У сітківці нараховують близько 7 млн. колбочок і приблизно 130 млн. паличок. Більш чутливі до світла палички, їх називають уратом сутінкового зору. Колбочки, чутливість до світла яких 100 разів менша,— це апарат денного й колірного бачення. Відчуття кольорів, світ барв доступні рибам, амфібіям, рептиліям і птахам, це можливістю виробити в них умовні рефлекси на різні кольори. Не сприймають кольорів собаки й копитні тварини. Усупереч міцно усталеному уявленню, що бики дуже не люблять червоного кольору, в дослідах удалося довести, що вони не можуть відрізнити зеленого, синього й навіть чорного від червоного. Зі ссавців тільки мавпи й люди здатні сприймати кольори.

   Колбочки та палички розподілені в сітківці нерівномірно. На дні ока, навпроти зіниці, знаходиться так звана пляма, у центрі якої є заглиблення — центральна ямка — місце найкращого бачення. Сюди фокусується зображення при розгляданні предмета.

   У центральній ямці є тільки колбочки. У напрямку до периферії сітківки кількість колбочок зменшується, а паличок — зростає. Периферія сітківки містить тільки палички.

   Недалеко від плями сітківки, ближче до носа, розташована сліпа пляма. Це місце виходу зорового нерва. У цій ділянці немає фоторецепторів, і вона не бере участі в зорі. Ми звичайно не помічаємо пробілу в полі зору.

   Зображення предмета дуже швидко пересувається по сітківці, а це дає можливість бачити всі його частини. Безупинні, дрібні, стрибкоподібні рухи очей зумовлені властивостями їхніх рецепторів. Рецептори передають у мозок інформацію не про невпинно діючий подразник, а лише про зміни

світлових сигналів. Імпульси в зоровому нерві виникають тільки в момент вмикання й вимикання світла.

Побудова зображення на сітківці (слайд № 6):

   Промінь світла досягає сітківки, проходячи через ряд заломлюючих поверхонь і середовищ: рогівку, водянисту вологу передньої камери, кришталик і склоподібне тіло. Промені, що виходять з однієї точки зовнішнього простору, мають бути сфокусовані в одну точку на сітківці; тільки тоді можливе ясне бачення. Око являє собою складну оптичну систему, але виявилося, що для побудови зображення в оці можна користуватися спрощеною моделлю, так званим редукованим оком.

   Редуковане око має одну заломлюючу поверхню — рогівку — й одне середовище — склоподібне тіло. Вузлова точка в редукованому оці, тобто точка оптичної системи, через яку промені йдуть, не заломлюючись, розташована на відстані 7,5 мм від вершини рогівки і 15 мм від сітківки (довжина нормального ока складає 22,5 мм).

   Щоб побудувати зображення в редукованому оці, треба від двох крайніх точок предмета провести через вузлову точку два промені. Ці промені, які проходять через вузлову точку без заломлення, називаються напрямними, а кут, утворений ними,— кутом зору. Зображення на сітківці виходить справжнє, перевернуте й зменшене. Незважаючи на те що зображення перевернуте, ми сприймаємо предмети в прямому вигляді. Це відбувається тому, що діяльність одних органів чуттів перевіряється іншими. Для нас «низ» там, куди спрямована сила земного тяжіння. У свій час Страттон поставив дуже цікавий дослід. Замість окулярів він одяг скельця з оптичною системою, яка поставила світ «догори ногами». Уже через 4 дні він бачив ландшафт у прямому вигляді.

Ви шукаєте гриби, оглядаєте кімнату, і кришталик слухняно виконує свою невелику, але дуже відповідальну роботу. Кришталик – це лінза, але лінза незвичайна.

-         Що вміє кришталик?

Око часто порівнюють із фотокамерою. У ньому є світлочутливий екран — сітківка, на якій за допомогою рогівки й кришталика виходить чітке зображення зовнішнього світу. Око здатне до ясного бачення рівновіддалених предметів. Ця його здатність називається акомодацією (слайд № 7).

Заломлююча сила рогівки залишається постійною. Точне фокусування відбувається за рахунок зміни кривизни кришталика. Цю функцію він виконує пасивно. Річ у тім, що кришталик знаходиться в капсулі, або сумці, яка через війчасту зв'язку прикріплена до війчастого м'яза. Коли м'яз розслаблений, зв'язка натягнута, вона тягне капсулу, що сплющує кришталик. При напрузі акомодації для розглядання близьких предметів, читання, писання війчастий м'яз скорочується, зв'язка, що натягає капсулу, розслаблюється, і кришталик завдяки своїй еластичності стає більш круглим, а його заломлююча сила збільшується.

З віком еластичність кришталика зменшується, він твердне і втрачає здатність змінювати свою кривизну при скороченні війчастого м'яза. Розвиваються певні порушення зору. Повідомлення учнів (слайд № 8).

ІІІ. Практична робота.

(слайди №9,10,11,12,13, 14, 15, 16, 17, 18).

ІV. Закріплення нового матеріалу.

Цікаві питання (слайд № 19):

1.     Як користуватися біноклем людині, яка носить окуляри, - з окулярами чи без них?

2.     Яка людина краще бачить під водою – далекозора, короткозора чи з нормальним зором?

3.     Які закони оптики діють під час сприйняття світла оптичною системою ока?

4.     Чи можна, прицілившись у тирі, однаково чітко бачити і мушку рушниці і мішень?

V. Підведення підсумків уроку. Виставлення оцінок.

VІ. Домашнє завдання.

 (слайд № 20)